Дайджест

Тернопілля – край замків, палаців, печер і трипільців

Український журналістський фонд

Цей край завжди був ласим шматком для усіх, хто ним хотів поживитися. Прекрасний клімат, родюча земля, ліси, ріки, височини… Тут навіть за повітря, аби ним подихати, почали вимагати гроші.

Ці землі були заселені людьми ще з часів, коли приручали вовка та коня і винаходили колесо. Тут почали обробляти «треть поле» і з`явилася «трипільська культура», яка сягає своїми коріннями ще у V тисячоліття до нашої ери. Майже півмільйона людей тоді жило на великій території від Кукутені (Румунія) до Трипілля (Україна). Хоч і за назвами саме цих населених пунктів досі вчені прагнуть назвати древню археологічну культуру чи культурно-історичну спільність, насправді першою вона була відкрита не у Кукутені чи Трипіллі, а на Тернопіллі  –  у печері Вертеба Борщівського району у селі Більче-Золоте.

Ще задовго до археологічних відкриттів румунським фольклористом і етнографом Теодором Бурадою (Кукутень, 1884 рік) та українським археологом Вікентієм Хвойкою (Київ, 1893 рік) випадково була відкрита печера Вертеба у 1822 році. І саме на Тернопіллі знайдено найдавніші старожитності. Тепер там створений перший підземний музей трипільської культури.

Цей музей створено у 2004 році з великої кількості археологічних знахідок.  Черепки трипільської кераміки з візерунками, які ми нині ще знаходимо в українських вишиванках та писанках, нібито валяються у печері під ногами. Насправді  –  це унікальні експонати, яким по 7-5 тисяч років. Роги буйволів, оленів та останки вигорілого дерева також не пошкоджені часом. Вони збереглися тому, що у печері постійна температура і взимку, і влітку  –  +10-12°С і стала вологість.

Печера «Вертеба» була цілком придатна до життя, а швидше за все – до виживання. Трипільці у ній переховувалися від ворогів. Навіть у сучасності ця печера допомогла людям. Тут у роки другої світової війни переховувалося 65 євреїв. І німці не змогли потрапити у їхню схованку. Печера стала домівкою для людей. Її облаштували навіть для проживання сімей. Досі збереглися кам`яні перегородки. Їх називали «хатками»…

Вся ця історія «Вертеби» ще чекає на своїх дослідників та екскурсоводів. А наразі одні тільки проблеми: колись поляки зуміли вивезти до Кракова та Варшави основні артефакти «Вертеби» трипільського періоду. Одні кажуть, що цим самим вони зберегли найцінніші речі. Інші цілковито протилежної думки. Мовляв, поляки вкрали українську історію та культуру. І все, що взято з «Вертеби», повинно якнайшвидше повернутися на місце.

Далі дорога нас привела у маленьке село Монастирок. Це недалеко від «Вертеби». Не більше 8 кілометрів. Аби нічого не нагадувало про якісь християнські святині, російсько-більшовицькі ідеологи знищили і село, і навіть його назву. Раніше Монастирок називався навіть Міжгір`ям.

На горі стоїть церква і те, що залишилось колись від монастиря. Сам монастир був невеликий. Тому й село так названо «Монастирок».

У XVІІ столітті тут поселилися перші монахи. Доля розпорядилася так, що сам монастир, якщо не зруйнований у війні, то горів, і насамкінець, зруйнований землетрусом. Але він відроджується і оживає. Збереглася скельна церква,  датована ІХ століттям.

Уявляєте, князь Володимир хрестив Київську Русь у Х столітті, а церква у Монастирку вже була, як мінімум 100 років до цього. Там знаходиться наскельна ікона Ісуса Христа. Вона єдина у світі зображає Ісуса з закритими очима. Син Божий закрив очі тому, що не може бачити всі ті лиха, які творять люди. Кажуть, що щира молитва перед образом відпускає найтяжчі гріхи. Хоча й в Ісуса очі закриті, окремі люди можуть бачити, як вони відкриваються. Ікона намальована так, як вона з`явилася перед ченцями у грі світла і тіні.

Печерна церква має велику магічну силу і запасний вихід, який веде до урвища. Раніше ним якимось чином користувалися монахи, коли втікали від ворогів. На скелі, що служить стелею для храму, відчуваєш силу, якої пояснити неможливо. Тому людям з вразливою психікою не рекомендують туди виходити. Бо сама скеля над величезним урвищем, яке ніби притягує слабких людей.

Поруч з церквою великий камінь. Раніше він служив жертовником і принесений на це місце монахами. Всередині видовбаний хрест і невеликі жолобки, які, напевне, служили кровостоком. Дивно, що навіть тепер під час дощу вода цим каменем стікає червоною.

І ще один хрест є біля скельного храму. До нього йдуть ті, хто хоче завести сім`ю чи народити дитину або просити злагоди у своїй родині.

І нині до Монастирка ходять люди за духовним зціленням. Молодий монах отець Феодосій нікому не відмовляє. Він тепер відновив монастир, будує сиротинець і править богослужіння, які мають ефект зцілення.

Далі було місто Чортків. Воно славиться своєю історією та людьми. Величні храми і костели ніби святковими шатами прикрашають місто.  Чи не біля кожного храму є цілющі джерела і купальні.

Чортків має кілька замків та палаців. Але вони руйнуються від часу та діяльності людей. Держава хоч і створила програму відновлення замків Тернопільщини, але реальних дій досі нема. Із 32 замків тільки один Збаразький відновлено.

Ще одна майже вщент зруйнована пам`ятка є у селі Нирків Залішицького району. Від Червоноградського замку залишилися тільки дві вежі та остов костелу. Якщо надалі так піде, все зникне. А даремно, бо дорогою повз замок, побудованою за кошти родини Понінських, можна доїхати до одного із природніх див  –  Джуринського водоспаду.  Він один із найзнаменитіших на теренах Західної України. Має висоту 16 метрів. Колись тут був млин та ГЕС.

А тепер дійшла черга розповісти про цілющі не тільки води, а й повітря Тернопілля. Саме біля Джуринського водоспаду дихати легко і свіжо. Відчувається приплив сил та енергії. Сюди зі всієї Європи їхали відпочивати гості панів Понінських. А зовсім недалеко, у Заліщиках поляки збудували великий санаторій. Лікували там повітрям. Аби зручно було добиратись сюди, поляки уклали угоду з румунами про рух залізницею від кордону у Снятині через Стефанешти, Кострижівку і на Заліщики.

А найкращі краєвиди міста і Дністра можна побачити з висоти каньйону у селі Хрещатик Чернівецької області. Навіть відомі на увесь світ фотографії Заліщиків з Дністром 30-х років зроблені саме з цього місця.

Приміщення санаторію за радянської влади були передані під лікарню. Це дозволило їх все ж таки зберегти. Але чи зможуть відновити його? Поки що невідомо. Бо вже проданий відомому земляку олігарху Дмитрові Фірташу. А у нього тепер проблеми. Тож санаторій «Заліщики» чекає також судів австрійських та американських. Відповідно до  їхніх рішень буде також визначена доля одного із найкращих санаторіїв Європи першої половини ХХ століття.

І на завершення  –  Дністер. Його велич  і природний потенціал  Тернопілля почало використовувати швидше та ефективніше за інші області. У Заліщиках створено комунальне підприємство, яке надає туристичні послуги. Найкращі з них  –  це подорожі Дністром.

Нам вдалося на катамаранах пропливти за день 22 кілометри. Враження найдивовижніші.

Петро Кобевко