Дайджест

Війна — зоряний час для медіаосвіти?

Український журналістський фонд

Медіаграмотність сьогодні необхідна — особливо в час інформаційної війни. Які перспективи має медіаосвіта в українських школах? З якими труднощами стикаються вчителі? MediaSapiens розпитав педагогів та фахівців про те, як триває впровадження медіаграмотності у школах.

Слова «медіаосвіта» та «медіаграмотність» звучать усе частіше, особливо під час обговорення інформаційної війни. Ситуація на Донбасі, й тим більше в Росії, на жаль, надто переконливо демонструє, якими можуть бути наслідки пропаганди та відсутності серед аудиторії критичного сприйняття інформації. Йдеться не лише про російські канали — за останній рік в країні відбувались значні зміни, і ЗМІ відігравали і відіграють дуже важливу роль. Якби глядач краще розумівся на журналістських стандартах, умів розрізняти факти й судження, ставив собі питання про те, кому вигідний той чи інший сюжет — можливо, тоді всі події складались би інакше.

Тому питання шкільної медіаосвіти зараз актуальне. В ідеалі це має бути окремий предмет, до того ж елементи медіаграмотності має бути включено в різні шкільні предмети. Головне завдання курсу — навчити учнів аналізувати медіа за різними критеріями, а також розрізняти якісну та неякісну інформацію. Однак запровадження нового предмета, ще й такого специфічного, — процес нешвидкий, тим більше в українській бюрократизованій системі освіти.

Концепцію впровадження медіаосвіти в Україні було ухвалено ще 2010 року. Вона базується на міжнародному досвіді організації медіаосвіти, а її масове впровадження має завершитися 2020 року. До 2016 року триває експериментальній етап. Під час нього в частині шкіл (участь в експерименті беруть близько 120 шкіл із різних областей) викладається предмет «медіакультура» для учнів 10-го класу, переважно як факультатив. На експериментальному етапі головне завдання — підготувати вчителів. Їх готують через заклади післядипломної освіти, курси підвищення кваліфікації. Крім того, для вчителів проводять тренінги, школи з медіаосвіти — цим займається Академія української преси спільно з Інститутом соціальної та політичної психології та Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти. За цей час було розроблено й реалізовано окремі навчальні програми. Крім того, АУП випустила декілька книжок і посібників для вчителів (MediaSapiens про них писав).

Однак ці ініціативи не можуть охопити більшість шкіл, до того ж у попередні роки суспільна та державна увага до медіаграмотності була низька. Можливо, ситуація зміниться тепер? «Мабуть, раніше ми не знаходили переконливих аргументів про потрібність цього предмету або радше не знаходили каналів донесення аргументів, - коментує Любов Найдьонова, заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти. — На жаль, життя склало головні аргументи, але вони мають непереборну силу. Медіаосвіта — це напрям про сьогоднішній день, адже для всіх гостро стоїть питання, як переживати отримувану інформацію».

 »Не зациклюватися на одному джерелі інформації»

У Києві нещодавно відбулася літня медіашкола, під час якої вчителі та учні з різних регіонів створювали в польових умовах медіапродукти. Педагоги розповідали, що перевага уроків з медіакультури — це потужний зворотній зв’язок, тобто учням подобається предмет і проблем із мотивацією немає. Крім того, вчителі вважають, що цей предмет допоможе подолати диктат учителя в школі, успадкований ще від радянської системи. «Ми намагаємося перейти не на домінуючу роль вчителя, а на співпрацю, дати можливість учням висловлювати власні думки», — пояснює Тетяна Челомбітько, вчителька Харківської гімназії №14. Але в таких умовах готовий працювати далеко не кожен учитель, додає вона:«Головна надія на сучасних молодих учителів».

На уроках із медіакультури багато уваги приділяється творчості: створенню відео, текстів, їх обговоренню. Якщо є час, то вчителі пропонують учням розглянути інші медіадокументи. Один із закладів, де, можна сказати, медіакультурі пощастило -  Запорізький січовий колегіум-інтернат. Завдяки широкій варіативній частині у навчальному плані тут запровадили спецкурс для 8-9-х класів та 10-11-х. Викладач Павло Коваленко, який сам має журналістську освіту, розповідає, що в старших класах намагається більше уваги приділяти аналізу медіа та маніпуляціям у них. На уроках дивляться сюжети з різних каналів про одну й ту саму подію. «Головне, я хочу, щоб учні зрозуміли — у ЗМІ є важелі, які змушують глядача дивитися на подію під певним кутом, — пояснює Павло Коваленко. — Я вважаю, що для розвитку критичного мислення важливий момент порівняння — не зациклюватися на одному джерелі інформації». Він розповідає, що часто в учнів уже є сформований удома батьками погляд на якусь проблему (і часто самі батьки є жертвами маніпуляцій): «Моє завдання не в тому, щоб переконати їх думати інакше, а показати, як одну новину можна по-різному подати».

Медіакультура й негумовий навчальний план

Більшість педагогів скаржаться, що їм катастрофічно бракує навчальних годин, щоби реалізовувати всі медіаосвітні плани. Найчастіше медіакультура — це факультатив на 7-8-му уроці, або ж під час «класної години». Медіатворчість — створення газети чи відео — ще можна перенести на позашкільний час, але на системний аналіз медіа та обговорення власних продуктів потрібно більше часу. «Ідеальна система медіаосвіти — це така, де на неї виділено окремі навчальні години, — вважає Надія Погорєлова, вчителька Запорізького навчального виховного-комплексу №19. - І починати потрібно якомога раніше, ледь не з першого класу. Це має бути навчальний предмет, а не факультатив — захотів узяв, захотів відмовився. Звісно, кожен предмет важливий, але медіакультура сьогодні дуже потрібна».

Щодо запровадження окремого предмету думки розходяться. Так, Валерій Іванов, президент АУП, вважає, що не варто поспішати: «Медіаосвіта в Україні й так розвивається семимильними кроками: за декілька років затвердили програми для шкіл та вузів, ми видали підручники з медіаосвіти та посібники для вчителів, запровадили програми в закладах підвищення кваліфікації… Я не думаю, що це та річ, де треба буде перфекціоністами, адже навчальний план не гумовий».

Які перспективи в медіакультури як обов’язкового предмета, MediaSapiens запитав у міністра освіти Сергія Квіта: «Я, як журналіст і викладач теорій масових комунікацій, даю собі звіт у важливості медіаосвіти зі шкільної лави. Але запровадити медіаосвіту в школах цього року нереально, бо на це немає ніяких коштів і годин». Пан Квіт наголосив, що зміни в навчальній системі насамперед стосуватимуться інших напрямів: «Ті ресурси, які є, ми будемо спрямовувати насамперед на патріотичне виховання дітей, уроки мужності, військову підготовку. І то — спочатку лише через заклики, оскільки для таких нових курсів потрібно створювати цілу інфраструктуру. Поки що це задорого для України, в якій триває війна».

Пані Найдьонова погоджується, що запровадити будь-який новий предмет у школах складно: «Будь-який новий предмет потрапляє в конкурентне середовище з іншими предметами, які й так ледве поміщаються. А нам насамперед треба думати про здоров’я школярів, не можна їх ще дужче перевантажувати. Звісно, якщо б ми кардинально перебудували освіту в середній школі — виділили б окремо науки, мови, математику, тоді б з’явилася можливість включити медіаосвіту».

Медіаграмотність на всіх предметах

То який залишається вихід за умов, коли медіаграмотність необхідна, але виділити окремий урок на неї неможливо? По-перше, багато залежатиме від учителів-ентузіастів, регіональних ініціатив та керівництва кожної окремої школи. Якщо у викладачів буде бажання розвивати медіаосвіту в навчальному закладі, згодом можна буде знайти шляхи для її більш активного запровадження.

Але найефективнішим напрямом експерти вважають інтеграцію медіаграмотності в інші предмети. У країнах із розвиненою системою медіаосвіти це поширено — зокрема у Швеції, США. Про які предмети йдеться? Найлегшим є включення медіаосвіти в уроки інформатики та комп’ютерної грамотності. Тобто можна приділити більше уваги кібербезпеці, розповісти учням про сучасні програми, за допомогою яких вони можуть створювати медіапродукти. Другий варіант — поєднання з уроками літератури, залучаючи тему кіно й театру. Зараз у багатьох школах, які беруть участь в українському експерименті, вчителі саме цього предмета взялися за викладання медіакультури. При цьому інтеграція медіаграмотності може відбуватися вже у молодших та середніх класах.

Ціль «включень» із медіаграмотності — навчити дітей аналізувати, розвивати в них критичне мислення, вчити формувати власну думку, висловлювати її, а також краще розуміти типи медіа, які вони застосовують щодня. Приклади завдань із медіаграмотності можуть бути такі: запропонувати учням підготуватися до уявного інтерв’ю з відомим письменником чи героєм книжки; переглянути фрагменти екранізацій книжки різних років; на уроці фізики запропонувати написати дві статті про двигун внутрішнього згоряння — одну позитивну, іншу негативну. Крім того, на всіх предметах можна вчити дітей ретельно ставитися до джерел інформації в інтернеті, обговорювати, чому вони обрали саме ці джерела, готуючись до уроку. Головна мета таких завдань — ініціювати активне мислення, уникати пасивного споживання.

Ще один напрям інтеграції — поєднання медіаосвіти з роботою шкільних психологів. Саме вони можуть ефективно організувати обговорення медіапродуктів. Як пояснила пані Найдьонова, уроки з медіаосвіти в першу чергу мають бути майданчиками обговорення медіапрактик: «Психологи можуть професійно організувати комунікацію, на відміну від більшості вчителів, яким часто бракує ось цього соціально-психологічного компоненту в підготовці».

Необхідність популяризації

Педагоги погоджуються, що інтеграція потрібна, і вже з молодших класів — оскільки чим старша дитина, тим важче змінити її підходи у споживанні медіа. Але самої лише інтеграції замало. «Вчити аналізувати справді можна на різних предметах. Однак навчити фільтрувати інформацію зі ЗМІ — це має бути завдання окремого курсу», — пояснює Надія Погорєлова. Ідеальною була б система, яка поєднувала б і інтеграцію, і окремий предмет — власне, такий підхід часто і застосовується за кордоном.

Інтеграція медіаграмотності в інші предмети передбачає більш масову підготовку вчителів щодо медіаосвіти. Адже в такому разі ледь не кожен учитель має розуміти, в чому завдання медіаграмотності. Провести таку підготовку буде нелегко — тоді в усі програми з підвищення кваліфікації необхідно буде включити медіаосвіту й давати приклади коротких модулів із медіаграмотності для різних предметів (не лише літератури чи інформатики, а історії, географії, англійської, правознавства тощо).

І тут варто сказати про головну проблему в підготовці педагогів, на якій наголошують експерти з медіаосвіти, — це брак інформування. Вчителі, чуючи слово «медіаосвіта», не уявляють, що це таке й навіщо вона потрібна. Тобто спочатку в більшості немає розуміння важливості предмета і, відповідно, мотивації та зацікавленості. Ситуація не дивна — якщо запитати у звичайної людини (не з вузьких журналістських кіл), що таке медіаосвіта, навряд чи хтось про неї розкаже. Медіаосвіту часто плутають із журналістською освітою чи думають, що це лише медіатворчість чи інформатика.

«Інформаційний компонент дуже важливий, взагалі, це має бути серйозна державна кампанія, певний медіаосвітній рух», — вважає пані Найдьонова. Очевидно, що питання медіаграмотності мало б бути частиною стратегії з інформаційної політики. Зі свого боку, журналісти могли би сприяти популяризації медіаграмотності — статті, сюжети на цю тему поступово давали б розумінням громадянам, у тому числі вчителям, чому цей предмет важливий.

Марина Дорош, «Телекритика»