Новини

Галина Бєлоглазова: «Записки на полях про реальну війну та донецькі будні»

Український журналістський фонд

Уже не дивуюся, що в соціальних мережах після порад «як приготувати рибу в духовці» чи «плести килимок з макраме» мої земляки-донеччани розміщують поради і способи, як «правильно» впасти під час артилерійського обстрілу.

Вони зі знанням справи пишуть, що найнижчі уламки летять не нижче 25-30 сантиметрів над землею, і лежачу людину вони не повинні зачепити. Головне, не забути прикрити голову руками. Під час падіння рекомендується дихати ротом, що допоможе уникнути серйозних травм слухового каналу, вушної раковини та барабанної перетинки. А правильніше — надійно прикривати шию. Це дозволить знизити ризик пошкодження судин, що набагато небезпечніше, ніж травма кісток черепа. Ce la vie!

У мікрорайоні, де я живу (залізничний вокзал) смертельні «градини» пошкодили більше десятка житлових будинків, три десятки віконних рам і балконів, а також сотні склопакетів, десятки металевих гаражів. А головне і страшне — загинули та поранені мирні містяни.

У сусідньому під’їзді снаряд зруйнував дев’ятий поверх, пробив і восьмий. Зараз бачу на вулиці біля сміттєвих контейнерів «розтерзані та спалені меблі» з цих квартир. Оперативно приїхали іноземні журналісти на мікроавтобусі з надписом «TV», піднялися з камерами в «роздовбану» квартиру, потім дознімали картинки в дворі: сміття, купи скла, повалені дерева, друзки, шматки віконних сіток…

До слова, днями колеги з Горлівки також поділилися спостереженням: у центрі міста після артобстрілу тіла убитих мирних громадян бойовики не давали забирати доти, поки не приїхало російське телебачення і не зняло потрібну їм картинку.

На під’їзді постраждалого будинку оголошення: сусіди, допоможіть знайти собаку. Під час артобстрілу він вирвався і втік від страху…
У 12-поверховоій будівлі видавничого дому «Донеччина» з початку боїв не працює ліфт. Недавно заходили електрики, запитували, хто залишився, хто працює. З метою економії відключають від електрики пусті поверхи…

Бойові дії з периметра аеропорту перемістилися ближче до Київського проспекту, де розташовано і офіс обласної спілки журналістів. Буквально через дорогу від видавничого дому «Донеччина»снарядами зруйновано будинки, згорів припаркований автомобіль.

У небезпечних районах Донецька за добу закрилося відразу чотири супермаркети. Але продуктів вистачає. З початку військових дій і повідомлень про можливу блокаду Донецька люди кинулися закуповувати продукти про запас. Через паніку два тижні не було солі, а на ринку за одну пачку просили сім гривень. Сьогодні в найближчому магазині АТБ з’явилися цілі піддони з пачками солі як цеглини на великій стійці. Їх навіть не викладають на полиці. Ціна — 2,50. Проблем із хлібом також немає. За добу в торгову мережу міста завозять понад 50 тонн свіжого хліба і булочок.

Змінено чи тимчасово скасовано маршрути пасажирських потягів, уже двічі при сильному артобстрілі залізничного вокзалу тимчасово було евакуйовано і співробітників, і пасажирів.

В місті не працює жодне відділення «Нової пошти», і якщо комусь треба терміново відправити посилку, їде в найближче звільнене місто, якщо вдається.

Прес-службою непогано налагоджено інформаційне повідомлення. Оперативно для військового часу в певний час розміщується офіційна інформація, на яку потім посилаються всі видання і солідні інформагентства. На сайті також розміщено список місць по дев’яти районах міст, де можна сховатися під час небезпеки: адреси приміщень та їх місткість. Не можу судити про всі, але ті, які перевірила особисто, абсолютно непридатні для людей: пацюки, миші, сміття і вода.

Тривога і страх відчувається скрізь і в усьому, навіть в повітрі. Несподівано гучний сміх сприймається як чужорідне явище. У жителів небезпечних районів давно зібрані «тривожні» сумки і кожен в буквальному сенсі слова «перетворюється в слух»… На одному з місцевих форумів хтось жартома написав, що увів би адміністративне покарання для тих, хто в міській тиші раптом починає вибивати килими…

Місто опустіло, виглядає осиротілим. Учора спеціально вийшла пізно ввечері, щоб подивитися, скільки в будинках освітлених вікон. Одиниці. Принаймні, в цьому мікрорайоні. Не хочеться навіть і думати про масштаби біди, яка вже прийшла до моїх земляків із Авдіївки, Шахтарська, Горлівки, де зараз тривають жахливі бої..

Підлітки за звуком навчилися визначати важку артилерію та сперечатися, яка система стріляє. В лексиконі дітей з’явилися невідомі раніше слова і поняття — «Град», реактивна система залпового вогню, канонада, боєзіткнення, агломерація, батальйон, блокування терористів, зона АТО, біженці, переселенці. Схоже, що в школу у вересні вони не підуть…

Зведення з театру військових дій, яким став Донбас, не встигаєш навіть осмислити. Вони ідуть безперервним потоком: артилерійським обстрілам підлягають майже всі райони і, на думку простих громадян, не піддаються логіці. Зрозуміло, вони не військові, але, забиваючи фанерою вибиті вікна, запитують одне в одного: а куди хоч цілились? У нас тут і близько немає ніяких стратегічних об’єктів.

Сьогодні не можна було добратися до видавництва, оскільки перекрили проїзд. Саме цей напрямок — аеропорт — путилівський міст був уночі найгарячішим місцем. Тут постраждали житлові будинки, шахта і завод. Кажуть, що били з «Граду» і «Урагану». Назви себе виправдовують…

З боку приватного сектора, де видно руїни будинків, другу ніч надривно виє собака, вивертаючи навиворіт останні сили у жалісливих людей. Треба буде сходити подивитися: може, прив’язана, а може так «оплакує» своїх господарів.

Примітно, що навіть при віддаленій канонаді на міських дорогах і вулицях працівники комунальних служб чистять, прибирають, стрижуть траву і газони, доглядають за клумбами. Цим літом як ніколи — неймовірні пахощі і цвітіння троянд. Різні, але надзвичайно духмяні, ні за що не зрівняти з заморськими. Один дивак зрізав прямо з клумби кілька троянд і по одній роздавав жінкам, що пробігали повз, щоб ті хоч на мить усміхнулися.

Важко пояснити, але у відділеннях Ощадбанку помітна черга для оплати за комунальні та інші послуги.

В електронній пошті ні-ні та й з’явиться лист із повідомленнями про газети і журналістів, які активно підтримують сепаратистські настрої на Донбасі. Одні, як говориться, прогнозовані, що роками вибудовували таку редакційну політику, а про інших — ніколи й не подумав… І як потім далі жити та працювати?

З журналістами українських видань і керівниками ЗМІ представники самопроголошеної влади майже щодня проводять «профілактичні» бесіди. Одних забирають прямо з робочих кабінетів, інших — на вулиці. Багато ЗМІ призупинили випуски, в кіосках — лише дайджести і розважалівка, яка навряд чи буде затребувана в блокадному місті, як і телепрограма каналів, які не транслюються взагалі.

Шокувала інформація про те, що всі ЗМІ повинні пройти реєстрацію в самопроголошеній ДНР. Шок був не стільки від тексту вимоги, як від того, що її розмістили на офіційному сайті обласної спілки журналістів. Виявилося, люди, наближені до так званого «міністерства інформації ДНР», незаконно заволоділи паролем, логіном сайту, присвоїли доменне ім’я і нахабним способом захопили інформаційний ресурс організації. Терміново розіслала всім це повідомлення.

Згадуються поради експерта з цифрової безпеки для журналістів. Він казав про політичні, комерційні та інші ризики. Так, «захищатися» треба надійніше. Будь-який інформаційний ресурс, що користується авторитетом аудиторії, дуже небезпечний для кожного противника.

Прийшло тривожне повідомлення від колеги. «Може, я параноїк, але все-таки передам те, що написали мені. Не виключене полювання на відьом. Не обов’язково, але не виключено. У тому числі і пошук за профілями в ФБ, контактах, фото і т.ін., що може стати наводкою. Можливо, варто вжити заходів. Живий параноїк краще мертвого оптиміста. Тримайтеся і бережіть себе». Трохи пізніше на сторінках замість знайомих імен побачила: Бетті, Гретті, Черрі… Так, від нинішнього часу всього можна чекати.

Всі українські канали відключені, більшість жителів дивляться тільки російські новини  у відповідній інтерпретації та читають безкоштовні випуски новоросійських газет. На цьому фоні буде приємно побачити свіжий номер газети зі звільненого Слов’янська.

Донбас у біді. Але, як говориться: розділена радість — подвійна радість, розділене горе — половина горя. Головний офіс НСЖУ і колеги з інших регіонів не залишають без уваги своїх колег. Завдяки об’єднаному центру допомоги журналістам, колеги, що опинилися в складних умовах, отримали фінансову допомогу. Недавно журналісти Донбасу отримали можливість поправити здоров’я на Шацьких озерах в оздоровчому центрі, відкритому цього літа зусиллями колег  з Волинської обласної організації НСЖУ.

Для тих, хто висвітлює події в буквальному сенсі на передовій, з головного офісу НСЖУ і від колег Черкаської області журналістам Донбасу було передано бронежилети. Один із власкорів центрального тижневика, зваживши на руках незвичне для журналісти спорядження, із сумною посмішкою сказав: «Спасибі. Поверну в шість годин вечора після війни». Ця фраза досі крутиться в мене в голові.

Відрадно, що в соціальних мережах почали з’являтися спільноти, групи, в які об’єднуються небайдужі донеччани. Активні люди створили Координаційний штаб Донабас SOS для надання допомоги жителям Донбасу. Це допомога постраждалим, тимчасовим переселенцям  у інші регіони, підтримка військових, сприяння в безпеці донеччан та їхніх родин. Волонтери активно обмінюються інформацією, телефонами, адресами, вибудовують чітку лінію для конкретної допомоги.

Війна — час чорно-білої конкретики, яка не терпить напівтонів: так чи ні, за чи проти… Люди в створених групах цитують слова, непідвласні часу: «В ком нет любви к стране родной, те сердцем нищие калеки…».
«Ми різні в Донбасі, — пишуть вони, — але ми разом. Ми отримали різну освіту, вибрали різні професії, нерідко по-різному дивимося на світ. Ми різні. Багаті і бідні, молоді й не дуже. Ті, хто пам’ятає СРСР і ті, хто про нього  чув уже тільки від батьків. Більшість із нас боїться, але дехто вже ні. Завтра ми розберемося, хто з нас кращий, хто з нас правий і крутіший. Але це буде завтра, а сьогодні ми — разом. Тому що ми любимо своє місто, свою країну, і ми проти війни. Ми не будемо захищати адміністрацію, казначейство та інші гнізда чиновників, ми будемо захищати своє місто І ми віримо, що ця жорстока війна скоро закінчиться, і все буде добре. Тому що ми разом…»

Такі слова, настрої і вчинки моїх земляків сьогодні мені подобаються особливо, тому що від них віє впевненістю, молодістю, оптимізмом і почуттям власної гідності.

Галина Бєлоглазова,
перший заступник голови
Донецької обласної організації
Національної спілки журналістів України.