Новини

Тернопілля: мандруємо до краю незвіданих скарбів!

Український журналістський фонд

У це важко повірити, але майже тридцять відсотків українців ніколи не виїздили на межі свого рідного міста. Принаймні, такі дані оприлюднив Київський міжнародний Інститут соціології. Ці люди ніколи не бачили нічого далі свого двору чи під’їзду і судять про світ лише з подачі «зомбоящика».

Але життя не обмежується чотирма стінами! Воно набагато яскравіше й різноманітніше. І не обов’язково їхати за три моря до Єгипту, Африки чи Америки. Достатньо придбати квиток, сісти в поїзд або авто і вирушити, наприклад, до Тернополя.

Принаймні, так зробила на минулі вихідні я, а разом зі мною ще 48 моїх колег-журналістів із різних регіонів України, які приїхали на перший Всеукраїнський медіа-форум «Тернопільщина туристична — очима журналістів». Його організатори (і перш за все, автор ідеї — Леся Серетна, начальник управління з питань туризму та курортів Тернопільської обласної державної адміністрації) вирішили презентувати широкому загалу весь туристичний потенціал свого регіону. Крім столичних та регіональних ЗМІ, у форумі брала участь ціла команда місцевих мас-медіа. Були присутні також всеукраїнські «Освіта і кар’єра», «Культура і життя», «Голос України», «Факти», журнали «Уікенд», «Робінзон», «Мандри», «Натали», «Українська туристична газета», «Демократична Україна», «Магістраль», «Новости турбизнеса», «Міжнародний туризм».

До слова, комфортно почувалися всі: і російськомовні, і «щирі українці». Ніяких утисків чи ворожнечі ні я, ні мої колеги не відчули. Практично всюди місцеві цікавились: а серед вас є хтось із Донецька? А з Луганська, Краматорська, Слов’янська? Розпитували про війну, співчували, підбадьорювали. Люди на Галичині набожні, церкви і скульптури Діви Марії на кожному кроці. І практично в усіх храмах віряни моляться за припинення війни. Ось така вона, народна дипломатія, яка має набагато більшу силу, ніж офіційна.

Пленарна частина проходила в місцевому економічному університеті, де розмістилися презентаційні майданчики. Тон зібранню задав голова Тернопільської облдержадміністрації Олег Сиротюк. Він розповів не лише про намір влади розвивати галицький край, а, по суті, запропонував простий рецепт для подолання розбрату в країні.

- Туризм є одним із стратегічних напрямків в області. Розвиток цієї галузі тісно пов’язаний з економічним зростанням та рівнем життя мешканців області. Тому для нас дуже важливо, аби потік туристів на Тернопільщину був якомога інтенсивнішим. Подорожі до нас допоможуть переконатися, що і на сході, і на заході країни живуть нормальні, доброзичливі люди. Такі зустрічі допоможуть зрозуміти у цей непростий час, що Україна єдина, — сказав очільник області.

Важливо, що обласна влада цьогоріч зосередила увагу на дорогах та під’їздах до туристичних об’єктах. Звісно, одним махом привести до ладу занедбані десятиріччями автошляхи неможливо, але перші кроки у вірному напрямку зроблені. Думаю, що з цього потрібно починати керівникам усіх територій, а не лише в Західній Україні.

Особисто я вперше побувала на Тернопіллі, яке для мене стало краєм незвіданих скарбів. Перше враження складається вже в маленькій вокзальній кав’ярні з апетитною назвою «Свіжа перекуска», де готують неймовірно смачну каву. Коштує вона в рази дешевше, ніж у кіровоградських кафе. І ця обставина тішить не менше, ніж свіже ранкове повітря після спекотного купе.

З упевненістю можна сказати, що в місцевих мешканців розвинений культ краси і квітів. Вони охоче прикрашають своє житло, офіси, вулиці «вазонками» з геранню, петуніями, клематисами і ще бозна-якими рослинами, які цвітуть яскравими гірляндами-веселками на ганках, підвіконнях, доріжках і сходах. Городяни люблять носити вишиванки і навіть започаткували кілька «вишиванкових» фестивалів. Сам Тернопіль — це мальовниче місто-парк, у центрі якого розкинулося блакитне озеро, а у скверах б’ють кришталеві водограї.

Взагалі, Тернопільська область за розмірами набагато менша за Кіровоградщину, одна з найменших в Україні. Однак розмір території аж ніяк не впливає на багатства, які тут знаходяться. Тут стільки скарбів, що не помітити їх не можливо. Це і мальовнича природа, і безліч сакральних святинь (завдяки численним храмам, каплицям, костьолам та синагогам Тернопілля можна вважати маленьким Єрусалимом), старовинні замки й палаци (деякі з них збудовані в Середньовіччя). Тут у 18 сторіччі жив і працював український Роден — легендарний Іван Георгій Пінзель, якого вважають зачинателем львівської школи скульпторів і за творчу спадщину якого сперечаються українці, поляки та французи. Це колиска натхнення видатних письменників Богдана Лепкого та Юліуша Словацького, нобелівського лауреата Шмуеля Агнона, співців стрілецької слави Михайла Гайворонського, Романа Купчинського, Левка Лепкого, живописців Олени Кульчицької та Іван а Марчука! Їх усіх тут пам’ятають і люблять.

А які колоритні назви населених пунктів: Зарваниця, Монистириська, Дністровський каньйон, Медобори, Борщів, Теребовля. Співзвуччя, незвичні для вуха мешканця центральної України, але які ж вони гарні!

До речі, на Тернопіллі мені пощастило познайомитися з лемками, про яких ще в дитинстві читала в підручнику. Ніби й українці, але розмовляють такою говіркою, що без спеціальної підготовки не зрозуміти. Історія представників цієї етнічної групи сповнена драматизму, але ті лемки, які вижили й повернулися, справжні життєлюби! Ось у кого можна повчитися любити своє коріння і свою культуру, зберігати традиції та відроджувати втрачене.

Людмила МАКЕЙ, «Точка доступу»

Фотогалерея подорожі