Новини

«Всі пішли на фронт», або Несвяткові привітання з Днем журналіста

Український журналістський фонд

 

Галина Бєлоглазова

Галина Бєлоглазова

Свято під дулами автоматів. Такий професійний День журналіста на Донбасі не міг зрежисувати жоден з креативних сценаристів.

«Удача» посміхнулася не обізнаним у цій справі людям із самопроголошеної Донецької Народної Республіки, які, можливо, і не підозрювали про існування такого професійного свята в українському календарі. Але, як надалі з’ясувалося, навіть вище керівництво цієї організації було не в курсі такого «крутого» сценарію.

І ось після «завіси» недавнього фільму жахів у професійний День журналіста, в будівлі видавничого корпусу «Донеччина» якщо знайдеться три-чотири журналісти, це добре. Напередодні були припинені випуски обласної газети «Донбас» і міської газети «Вечірній Донецьк». Спорожніли кабінети і коридори, на поверхах незвично лякає тиша. Багато кабінетів не лише без журналістів, але і без всякої техніки і меблів … Кому було куди, той виїхав ґрунтовно. Два дні вантажні машини раз по раз від’їжджали від видавництва. Самотні необізнані комівояжери злякано бродять коридорами, не в змозі знайти вихід на сходи через  зачинені на ключ дверей. Ліфт відключений. Деякі фірми, що орендують тут площі, міняють звичайні двері на більш міцні.

І все ж шостого червня в офісі обласної спілки журналістів, розташованому в спорожнілому будівлі видавництва, вирішили зібратися і поговорити «про життя» і про подальші кроки ті, хто ще залишився і вирішив зустріти свято у колі колег.

Але все по порядку. Другого червня трохи за полудень до будівлі видавництва «Донеччина» на Київському проспекті, 48, під’їхав жовтий мікроавтобус «Богдан», з якого вийшли два десятки озброєних людей і перекрили вхід і вихід. Здивовані люди були зупинені як у фігурах дитячої гри: раз, два три, на місці — замри …

Люди, що опинилися в мимовільному полоні на першому поверсі, збиралися в обідню перерву за дорученням домашніх піти в аптеку за ліками, на пошту — заплатити за комунальні послуги, та й просто відволіктися від комп’ютера, пройтися по вулиці, поласувати морозивом … Пояснення одного із бійців, мовляв, випустимо, коли закінчимо операцію, не тільки не заспокоїли, а навпаки, через незрозумілість, посіяли тривогу і страх.

А в цей час, розділившись на групи, озброєні люди одночасно здійснювали захоплення редакцій газет «Донбас» на п’ятому поверсі і «Вечірній Донецьк» — на десятому. Співробітників змусили вийти в коридор, не користуватися телефоном, комп’ютером, будь-яким іншим зв’язком. Головні редактори Олександр Бриж і Леонід Лапа, в цей час, на жаль, перебували у своїх кабінетах …

Грізні обличчя і крики: «Сидіти! Руки на стіл, покласти телефон» були реальністю. Як пізніше зізнався головред «Вечірки» Леонід Лапа, в той момент не переляк був головним почуттям. «Знаєш, згадував колега з сумом в очах, — у мене тоді не було почуття страху, навіть якби вони збиралися мене розстріляти. Я не боюся смерті, і до цього питання ставлюся по-філософськи. Пожив уже на цьому світі достатньо… Але коли тобі кричать: «Встати! Руки за спину! Дивитися вперед! Не розмовляти!» І ведуть по живому коридору з твоїх співробітників, переляканих і оторопілих … Тут інше — почуття власної беззахисності, відсутність надії на правовий захист і допомогу, панівне право на безкарність, вседозволеність і розбещеність тих, хто зі зброєю. А також почуття якоїсь незрозумілої власної провини перед твоїми підлеглими та колегами за те, що не можеш запобігти, зупинити цей кошмар, відчуття спільної провини за ту державу, яка не може захистити своїх громадян від подібного свавілля…».

У мікроавтобусі одні озброєні вели «профілактичну роботу» з доставленими туди головними редакторами, інші в їхніх кабінетах «наводили свій порядок»: на підлогу летіло все з ящиків і полиць шаф, столів, вимагали ключі від сейфів, вміст яких вилучався беззаперечно. Телефони, ноутбуки, статутні документи, гроші, особисті речі… Головні редактори знали, що «бесідою» у мікроавтобусі справа не закінчиться. Пізніше їх повезли в будівлю обласної держадміністрації на бульварі Пушкіна, 34, яка третій місяць знаходиться в розпорядженні ДНР. Тут на одинадцятому «медійному» поверсі розмову продовжили «куратори» преси.

«Стій, стріляти буду!» — Несподівано побіг по коридору один із загарбників. Виявилося, хтось не підкорився наказу і з телефоном побіг вниз по сходах. Бігти і набирати номер було важко, тому через три сходових прольоти у «порушника», притиснувши його прикладом автомата до стіни і викрутивши руку, телефон вилучили. Дзвінок таки вийшов, але було сумно і гірко.

Гіркота від того, що відчайдушний дзвінок був не в міліцію або по іншому тривожному номеру SOS, а в київський офіс НСЖУ. Гіркота від того, що немає надії ні на міліцію, ні на прокуратуру, ні на СБУ. Реальність і абсурдність в тому, що в цих структурах регіону немає сенсу шукати правди і захисту. Здивовану реакцію людини з автоматом на номер, який висвітився, важко було приховати. Може він мав намір побачити СБУ або іншу знайому абревіатуру? Букви НСЖУ йому були невідомі… Але, на щастя, колеги хоч і далеко, але відреагували на ЧП в Донецьку швидко…

«Що вони шукають? Чого хочуть? Які вимоги?» — Ці питання задавалися і вголос, і читалися на здивованих обличчях колег. Все виявилося банально просто і прозвучало вже в розмові з керівниками газет приблизно так: нам не подобається, як ви пишете про Донецьку Народну Республіку… Якщо ви не зміните свою позицію, то нам її доведеться змінити самим, але вже з іншими редакторами…

Творчі колективи на своїх зборах вирішили не змінювати редакційну політику. Випуск газет був припинений, про що редколегії попередили читачів і передплатників з надією на розуміння. Всі пішли в безкоштовну відпустку. Так і хочеться написати — «Редакція закрита. Всі пішли на фронт»… Деякі з цього приводу сумно жартують, мовляв, якщо поміняти місцями останні цифри 41-го року і 14-го, то і бажання сміятися пропадає…

Наступного дня після «успішної операції» на Київському проспекті у видавництві прем’єр-міністр самопроголошеної республіки назвав захоплення головних редакторів «Донбасу» і «Вечірнього Донецька» «прикрим перегином» і висловив надію «на встановлення дружніх відносин з журналістами». Ну майже як в випадку з хірургом-новачком, який ампутував пацієнтові здорову ногу, а потім на своїй сторінці у Фейсбуці вибачився за прикре непорозуміння…

З достовірних джерел, близьких до ДНР, стало відомо, що вище керівництво цієї республіки не було в курсі проведення такої жорсткої операції по захопленню редакцій і головних редакторів. І нібито після вибачень в приватній бесіді навіть просили відновити випуск однієї з газет. У такому випадку цей факт виглядає ще більш цинічним і незбагненним…

Невже було завдання посіяти страх і жах, щоб просто взагалі боялися? Терор в буквальному перекладі з латини означає «жах». Наведення на людей жаху — один з інструментів поведінки подібних організацій. У сьогоднішньому контексті це починає асоціюватися з тими, хто захоплює будівлі, викрадає людей, погрожує …

Агресивно вороже ставлення до журналістів на Донбасі триває ось уже більше півроку. Моральний і фізичний тиск, залякування, пошкодження спеціальної техніки та апаратури, розбій у будівлях редакцій, перешкоджання професійній діяльності. Більше трьох десятків фактів, які були оприлюднені, а скільки ще за кадром?

Але на всі заяви і звернення в обласне управління МВС і прокуратуру приходять однакові наче під копірку написані відповіді … Ось і черговий, пов’язаний з гучним викраденням головних редакторів газет Олександра Брижа і Леоніда Лапи. «За даним фактом розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 146 Кримінального кодексу України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини). Хід досудового розслідування перебуває на контролі прокуратури Київського району міста Донецька». Хочеться додати — де і буде здійснене його успішне поховання …

Головні редактори газет, які призупинили свій випуск, не бажаючи змінювати свою редакційну політику, шановні люди, досвідчені керівники, заслужені журналісти України. А Олександр Бриж є секретарем Національної спілки журналістів, майже двадцять років очолює обласну творчу організацію НСЖУ. Якщо з такими авторитетними керівниками дозволяють здійснювати подібне, що говорити про «рядових» медійного фронту — редакторах міських і районних газет? По суті, це не проблема двох-трьох окремих видань, це виклик усьому журналістському співтовариству України. Який цивілізований медіапростір з різноманітністю ідей і думок можна створювати під дулами автоматів?

Національна спілка журналістів України виступила з різкою заявою і обуренням фактом системного захоплення редакцій та викрадення редакторів. НСЖУ констатує, що на Сході України йде справжнє полювання на журналістів, які не погоджуються перетворювати свої видання в бойові листки терористичних угруповань. Секретаріат НСЖУ зажадав від правоохоронних органів належного реагування на факти злочинів проти журналістів та забезпечення захисту співробітникам ЗМІ, які працюють в надзвичайних умовах.

Стурбованість складним становищем в медіа-сфері Донбасу постійно висловлюють представники ОБСЄ, творчі спілки багатьох країн, українські колеги з різних регіонів. Вони дзвонять, пишуть і говорять, що журналісти приймають виклик озброєних людей, які чинять тиск на ЗМІ. Але ворожому ставленню і агресивній поведінці людей зі зброєю вони протиставляють журналістську солідарність, моральну і матеріальну підтримку колегам, взаємодопомогу, готовність за будь-яких обставин та умов слідувати міжнародним стандартам журналістики та Кодексу честі своєї Професії.

Зі святом, колеги! З Днем журналіста України! За Професію в нашому житті і за Життя в нашій професії!

Галина Бєлоглазова,
перший заступник голови, відповідальний секретар
Донецької обласної організації НСЖУ.