Дайджест

Як подолати совок у захисті журналістської діяльності

Український журналістський фонд

Журналістам в Україні перешкоджають постійно, й у  зв’язку з останніми подіями в країні кількість таких випадків різко зросла. Основними мішенями часто стають «люди з  камерами» — фотографи, оператори, стрімери, яких штовхають, б’ють, відбирають і нищать техніку, в яких стріляють, а останні кілька місяців — ще й викрадають.

Парадоксально, але таких важливих працівників ЗМІ законодавство України, яке застрягло в совку, й досі ставить в один ряд із письменником, журналістами не визнає і ніякого додаткового захисту не пропонує. Що вже казати про фрілансерів та стрингерів.

В Кримінальному кодексі є стаття 171 — «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», яка мала би захищати журналістів від тих, хто заважає їм збирати, обробляти та поширювати інформацію. Проте кримінальні справи за 171-ю статтею ККУ за поданням працівників ЗМІ порушують далеко не завжди, а якщо й порушують — то в процесі слідства найчастіше перекваліфіковують на «хуліганство», «розбій», «легке тілесне ушкодження» тощо.

Генпрокуратура повідомила ІМІ, що впродовж січня  — квітня 2014 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстрували 72 кримінальні правопорушення за статтею 171, із них 53 залишалися на обліку станом на 30 квітня, за трьома — особам вручено письмове повідомлення про підозру, а 19 справ закрито. Як свідчить практика, до суду з таких справ доходять одиниці, за весь 2013 рік відомо лише про 5 таких випадки.

Водночас, за даними ІМІ, за січень  — квітень цього року в Україні зафіксовано 218 випадків побиття та нападів на працівників ЗМІ та ще 69 випадків перешкоджань без застосування фізичної агресії.

Чому правоохоронні органи так рідко застосовують цю статтю, чим фактично залишають журналістів без додаткового законодавчого захисту?

Стаття 171 ККУ «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів» в сьогоднішній редакції звучить так:
1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років».

Перш ніж порушити кримінальну справу за цією статтею, слідчий чи прокурор з’ясовує, чи є постраждалий саме «професійним журналістом». Для цього правоохоронці користуються ст. 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», в якій зазначено: «Журналіст — творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України».

У цьому роз’ясненні є кілька дуже суперечливих моментів. По-перше, державний класифікатор професій ставить журналіста в один рядок із редактором і письменником, що свідчить про невідповідність класифікатора сучасним реаліям. «Професійні назви роботи» в журналістиці, згідно класифікатора, містять ведучого програми, літературного редактора, коментатора, оглядача, кореспондента тощо, але не містить фотокореспондента, відеооператора, стрімера. А якраз останні найчастіше стають жертвами перешкоджань і нападів, бо фіксують інформацію на матеріальні носії.

Найвідоміший такий випадок за останні роки — напад на фотокора Віталія Лазебника. Він висвітлював протести проти будівництва храму на території парку, коли директор цього парку вдарив фотографа металевою трубою по голові. Після тривалих з’ясувань правоохоронні органи так і не визнали Лазебника журналістом, попри наявність посвідчення Незалежної медіа-профспілки України.

По-друге, фраза «займається підготовкою інформації для засобів масової інформації» відсікає журналістів інтернет-видань чи інтернет-телебачення, а також людей, які роблять трансляцію в  інтернеті на власному каналі. Адже до ЗМІ правоохоронці відносять (відповідно до законів «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства») лише друковані видання, телерадіоорганізації та інформаційні агентства.

Тому юристи пропонують відійти від поняття «діяльність журналіста», натомість прописавши в кодексі «журналістську діяльність». Під таку діяльність підпадатиме створення, збирання, одержання і розповсюдження суспільно важливої інформації. Тобто фотографа, оператора, стрімера тощо, яких не завжди можна назвати журналістами в класичному розумінні, але які по суті виконують журналістську діяльність, отримають можливість бути додатково захищеними законом.

Ба більше, під цю статтю підпадатиме також перешкоджання людям, які не пов’язані зі ЗМІ ніяк, але в конкретний момент виконували журналістську діяльність — збирали та передавали суспільно важливу інформацію.

Серед останніх таких прикладів — програміст Артем Дейнега, який організував ведення прямої трансляції штурму сепаратистами будівлі міського управління СБУ у Слов’янську (за що його захопили в полон, де він пробув близько трьох тижнів). Фактично його діяльність можна розглядати як журналістську, через яку він і постраждав. Хоча він ніколи до цього не працював журналістом і збирав суспільно важливу інформацію не для якогось ЗМІ, а для користувачів інтернету. В цьому випадку винних, безперечно, потрібно судити за викрадення й незаконне утримання людини. Але те, що Дейнегу викрали саме через передавання інформації, тобто журналістську діяльність, має бути обтяжливою обставиною.

Як пояснює юрист ІМІ Роман Головенко, основна ідея оновлення 171-ї статті ККУ — розглядати її перш за все як захист права суспільства на інформацію. Тобто важливо навіть не те, що перешкодили журналісту, а що суспільству таким чином завадили чи намагалися завадити отримати інформацію. Тож байдуже, чи цю інформацію передавав професійний журналіст, чи звичайна людина, яка з власного смартфону організувала інтернет-трансляцію якоїсь важливої події.

Звісно, є ризик, що «журналістською діяльністю» почнуть прикриватися всі, кому не лінь. Але тут буде справа журналістської спільноти й громадськості контролювати адекватне застосування 171-ї статті. Як розповіла директор ІМІ Оксана Романюк, у світі зараз дискусія схиляється до того, що навіть діяльність блогерів є інформаційною і захист її є важливим для свободи слова: «Досить поглянути на оцінки міжнародних організацій і рейтинги, куди почали включати «ситуацію в інтернет-сфері», «вільну діяльність блогерів» і такі категорії, як «громадський журналіст».

Новий президент багато років займався медіабізнесом і точно знає, що таке журналістська діяльність і наскільки важлива для демократичного суспільства свобода слова і безпека журналістів. Тому є надія, що нова влада нарешті візьметься за реформування галузі. Закон про суспільне мовлення, на щастя, вже прийняли, але залишається ще багато невирішених питань: прозорість медіавласності, роздержавлення преси, закон про аудіовізуальні ЗМІ, ліквідація нацкомісії з питань моралі й та ж таки безкарність за перешкоджання суспільству отримувати інформацію.

Ірина Чулівська, ІМІ
Джерело: Інститут масової інформації