Дайджест

«Тиждень» без коментарів

Український журналістський фонд

Коли онлайн-видання tyzhden.ua закрило функцію коментарів, то його головний редактор Дмитро Крапивенко пояснював цей крок передовсім тим, що «Тиждень» втомився годувати тролів. «80-90% коментарів пишуть або проплачені тролі, або не зовсім адекватні люди. Їх мало цікавить зміст публікацій, часто вони обмежуються тим, що реагують тільки на заголовок. Це не інтерактив, не дискусія, а така собі демонстрація вбогості коментаторів, спритності ботів і працьовитості тролів», — коментував Крапивенко «Редакторському порталу», наголошуючи, що це не якась унікальна ситуація «Тижня», а типовий розклад для більшості суспільно-політичних ресурсів в Україні.

З одного боку, коментарі на сайті — річ важлива і потрібна. Крім можливостей спілкуватися з власною аудиторією, вони збільшують кліки, дає більшу глибину перегляду і «час перебування на сайті».  За переконаннями SEO-шників інтерактив добре працює на оптимізацію сайту та збільшує довіру до ресурсу з боку пошуковиків Google. Але з другого боку, коментарі стали майданчиком, де працюють армії проплачених коментаторів, що активно імітують інтерактив і «суспільну думку», профануючи саму ідею свободи вислову в інтернеті.

Проте на «Тижні» впевнені, що коли не працює ідея, не варто чіплятися за цифри. Аналізуючи дані за час відмови від коментарів, Крапивенко каже, що трафік «Тижня» жодним чином не постраждав — відвідуваність не просіла, глибина перегляду теж. «Хіба що дещо зменшився показник «час перебування на сайті», та і той мінімально», — стверджує він.

Терпіти і захищатися

Світлана Панюшкіна, головний редактор segodnya.ua, отримує щоденно 50 — 70 листів зі скаргами на коментарі. «Я фізично не можу впоратися з тролями: я їх блокую, а вони заходять з інших ІР-адрес»,- пояснює вона проблему, відому кожному редактору в онлайні.

Тим не менш segodnya.ua, як і більшість українських онлайн-ЗМІ, зберігає функцію коментування текстів. «Як на мене коментатори діляться на кілька типів. Все ж є люди, які висловлюють свою точку зору чи допомагають виданню виправити помилку або неточність, і ця аудиторія нам надзвичайно цінна. Але є і такі, що пишуть, аби ляпнути, серед них трапляються і повні неадеквати. Але найгірші — це боти, які лаються, ображають відвідувачів сайту, ньюзмейкерів, авторів, видання. І останніх таки більшість», — говорить Панюшкіна.

Зараз на segodnya.ua прописують жорсткіші правила коментування, а також мають намір відкрити ІР-адреси коментаторів і взяти ще одного модератора. «Найприкріше, що ті гроші, які б ми могли витратити на створення контенту, доведеться витратити на додаткову ставку модератора», — констатує Панюшкіна.

Між іншим, «Тиждень» теж не одразу вдався до хірургії. Спочатку пробували лікувати коменти консервативно, але пересвідчилися у безперспективності спроб домовитися з тролями. «Якісна модерація — цілодобова, а це зайві витрати. Плюс завжди є суб’єктивний чинник, так би мовити «больовий поріг» модератора, який може не відповідати настроям читацької аудиторії. Тоді починаються образи забанених користувачів, якісь ідіотські погрози», — розповідає Дмитро передісторію ампутації.

У зоні вільного коментування на українських сайтах тролі почуваються, як лисичка у зайчиковій хатці, вимагаючи від редакцій права грати без правил на їх території. За будь-які спроби модерації, тролі зчиняють ґвалт про утиски свободи слова і цензуру з боку редакцій. Пояснення, що право свободи слова на анонімів не розповсюджуються, так само як, приміром,  право обирати і бути обраним не доступне для людини без паспорта, виснажують модераторів і не задовольняють тролей — їм потрібні від ЗМІ не аргументи,  а майданчики, де б вони могли безперешкодно заробляти гроші.

Щоб зберегти можливість інтерактиву для справжніх читачів, на tyzhden.ua зробили технологічний крок назад — обмежилися «Зворотнім зв’язком» (функцією, коли читач може написати листа в редакцію), та міркують над тим, щоб відкрити опцію коментування через соціальні мережі. «Більшість юзерів у соцмережах реєструється під реальними іменами, а писати відверту дурню від власного імені мало хто наважується», — вважає Крапивенко.

Розкіш берегти нерви

Попри те, що, здавалося б коментарі є у всіх, але в неті не бракує сайтів, які від початку запускалися без функції коментування. З принципових міркувань. «Коли запускався Обком, то коментарі ніхто всерйоз не розглядав як засіб збільшення відвідуваності, тому ми воліли берегти нерви. Досить і того, що нам на редакційний мейл читачі іноді пишуть таке, що за голову хапаєшся», — коментує Василь Рибніков, заступник головного редактора «Обкома».

Категорично проти коментування висловлювався і Дмітрій Ольшанський, екс-головний редактор почилої в бозі «Русской жизні»: «Перше, що я сказав, коли ми створювали сайт, — ми маємо заблокувати можливість будь-яких коментарів. Я вважаю, що тут потрібно витримувати жорстку лінію: мають бути видання, які в умовах інтернету все ж зберігають хоч якусь ієрархію висловлювання».

Обидва сайти, що продемонстрували таку відверту негацію до інтерактиву ще на етапі старту і закладки редакційного алгоритму, мають яскраву редакційну  концепцію: «Обком» є ресурсом гострої політичної  сатири, «Русская жизнь» демонструвала інтелектуальну елітарність. І там, і там було б де розгулятися і професіоналам-тролям, і любителям-неадекватам. Можна тільки уявити поживність іронічних заголовків «Обкому» для несамовитості тролів  чи голос обурених мас на «Русской жизні», проте цієї можливості їм свідомо не дали.

Відповідати за все

Контент, що публікується на сайті без редакційної премодерації, як-то коментарі, блоги, форуми, може бути не тільки дошкульним, а й небезпечним. «Українське законодавство не розрізняє контент користувачів і редакційний», — пояснює Олександр Дяченко, юрист Української асоціації видавців періодичної преси (УАВПП), і нагадує справу «Юстініана» та «Української правди», коли Печерський районний суд  Києва зобов’язав «Українську правду» та юридичний портал «Юстініан» спростувати дописи, що були розміщені у блогах та гостьовій книзі.

Як відомо, до видань позивався Олександр Сиволапенко та ТОВ «Євротрансгруп». Предметом позову був допис під назвою «Подвиги» Александра Литвиненко — Саши Самарского — «Попугая» и его подельников», який  27 січня 2012 року розмістила громадянка  Людмила Данкович-Глінська у розділі «Книга скарг без пропозицій»  на сайті «Юстініан». А також допис цього ж автора на сайті «Народні блоги» «Українською правди» 22 квітня 2009 року  під назвою «Шавки в мантиях до сих пор на свободе». Суд визнав частину інформації з цих дописів недостовірною й такою, що ганьбить честь та гідність позивачів, та зобов’язав видання  упродовж 10 днів з моменту вступу рішення у законну силу опублікувати спростування.

«Єдиний документ, яким керуються суди, це постанова Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про захист  гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». У пункті 12 постанови чітко сказано, що при розгляді справ з дифамації, відповідальним за зміст публікації є автор і власник сайту, а якщо автора встановити неможливо, то власник домену відповідає за всю інформацію, опубліковану на ресурсі. При цьому є роз’яснення, що власником сайту є особа, що вказана є реєстраційних даних домену, бо вона створила «технологічну  можливість  та  умови  для  поширення  недостовірної інформації», — тлумачить Дяченко логіку юридичного документу.

Вихід, на думку юриста, мають запропонувати самі ЗМІ, керуючись здоровим глуздом та добросовісним ставленням до читачів. «Очевидно, що потрібен інструмент, який би досить швидко міг би купірувати розповсюдження інформації», — міркує Олександр Дяченко. Він вважає, що прямо на сайті мають бути контакти модератора, який реагуватиме на звернення читачів — щоб читач завжди мав куди звернутися, якщо побачив на сайті  інформацію, яку вважає щодо себе наклепницькою, образливою або такою, що не відповідає дійсності. «Отримавши звернення, редакція має або взяти на себе відповідальність за інформацію, або видалити її в найкоротші терміни — бо інформація в інтернеті розповсюджується надзвичайно швидко», — пояснює Дяченко.

Зараз робоча група з інтернету УАВПП готує тези щодо урегулювання статусу інтернет-ЗМІ. Зокрема у цих тезах пропонується «передбачити розподіл інформації, що знаходиться на сторінках Інтернет ЗМІ, на дві категорії — редакційну й таку, що самостійно створюється читачами або користувачами (блоги, форуми, коментарі, оголошення)».

Голова робочої групи Сергій Атаман, директор ВД «Автоцентр», говорить, що вже ближчим часом група має намір звернутися зі своїми напрацюваннями до Верховної Ради з пропозицією або внести низку змін до чинних законів, або ухвалити новий закон, який би урегулював не тільки питання відповідальності за коментарі, а цілу низку питань, пов’язаних з інтернет-ЗМІ.

Атаман вважає саме такий спосіб розв’язання проблеми найоптимальнішим, і як видавець абсолютно не бажає відмовлятися від коментарів. «Нам потрібен контент користувачів, бо це природна і необхідна частина інтернет-ЗМІ, його вроджена перевага», — переконаний він.

Леся Ганжа
Редакторський портал