Дайджест

Петро Симоненко: «Енергетична незалежність України має будуватися на системному державному підході»

Український журналістський фонд

Петро Симоненко

Зайшли в глухий кут газові переговори з Росією, і це нарешті змусило уряд Україні почати думати про те, як забезпечити енергетичну безпеку і самодостатність країни. Міністр енергетики Ю. Бойко, а потім і прем’єр-міністр М. Азаров поспішив заявити про те, що мають намір масово перевести вітчизняні ТЕЦ з газу на вугілля, відмовившись від дорогого російського газу. Правда, Бойко при цьому відразу уточнив, що спочатку ці ТЕЦ потрібно… приватизувати або передати в концесію, а технології — замовити китайцям. При цьому Азаров обіцяє збільшити видобуток власного українського газу на 10% — з 20 млрд. кубометрів до 22 мільярдів. А буквально через день той же Ю. Бойко робить нову заяву — в разі зниження Росією ціни на газ Україна готова його купувати навіть у більших обсягах.

Прокоментувати ситуацію на енергоринку України ми попросили керівника фракції КПУ у Верховній Раді Петра Симоненка, оскільки комуністи неодноразово піднімали питання енергетичної політики держави, розробки енергетичного балансу, а ряд пропозицій з цього питання Компартія Україна сформулювала ще в минулому році у своїй антикризовій програмі.

- Як ви оцінюєте нинішні ініціативи уряду в питанні формування енергетичної незалежності України?

- Нинішній Кабмін розривається між двома несумісними цілями — з одного боку, їм потрібно задовольнити фінансові інтереси олігархів, які непогано заробляють на енергетиці, з іншого — хоч якось адекватно відреагувати на загрози для всієї країни. Через те, що цілі суперечливі, кроки уряду теж суперечливі. Я б назвав це шарахання, а не системним вирішенням проблеми.

Звідки взялися «вугільні» ініціативи Кабміну? Вони виникли тому, що газові переговори з Росією зайшли в глухий кут. А якщо б не зайшли, якби знайшовся хоч короткостроковий, але компроміс? Про вугілля і не згадали б?

У тому й полягає принципова відмінність позиції комуністів і позиції буржуазної влади — ми говоримо про державний системний підхід, вони — про латання дірок. Причому, як випливає з підтексту, планується, що наближений до влади бізнес ще й заробить чергові мільярди на цих «латках».

Скажіть, як взагалі серйозно можна говорити і планувати щось у питаннях енергетичної незалежності і безпеки України, якщо у держави немає розрахунку паливно-енергетичного балансу? Останній був складений ще в 1990 році. В СРСР він робився на кожну п’ятирічку. У нашій країні є безліч джерел енергії, але ми не маємо науково обґрунтованого й економічно прорахованого балансу їх використання.

Крім того, в Україні немає реального державного обліку і аудиту того, як витрачаються енергоносії. Ми купуємо російський газ по 415 доларів, а газ власного видобутку, собівартість якого близько 200 гривень, уповноважені на те спекулянти перепродують за кордон, і, природно, набагато дорожче. Ось прем’єр каже, що в поточному році хочуть здобути додатковий мільярд кубів українського газу. Це добре, але що це дасть українському народові? 300-350 мільйонів доларів прибутку знову осядуть в кишенях вузького кола олігархів.

Ось чому ми наполягаємо на аудиті енергоспоживання, аудиті собівартості і ціни енергоносіїв.

Крім того, вважаємо, що основні джерела енергії, що забезпечують енергетичну безпеку держави, — повинні бути в державній власності.

- А як ви ставитеся до самої ідеї переводу теплоелектростанцій на вугілля?

- Подвійно ставлюся. Але будь-яке рішення — це пошук компромісу між «хочеться» і «можеться». Що буде, якщо ТЕЦ перевести на вугілля?

Про плюси. Це знизить залежність від поставок імпортного газу і позитивно вплине на вугільну галузь, яка перебуває в жалюгідному стані. Це вдихне життя в шахти, посприяє модернізації та запуску збагачувальних фабрик. Всі заходи, в комплексі, створять додаткову кількість робочих місць, що важливо для депресивних вугільних територій, де від роботи однієї шахти залежить життя двох-трьох шахтарських міст.

Хоч – не хоч, а держава змушена буде зайнятися тим, чим займатися наполегливо не хоче — інвестувати в модернізацію шахт і безпеку шахтарської праці.

А якщо відмовитися від закупівлі будь-якого закордонного обладнання на користь вітчизняного, то можна підтягнути справи відразу в кількох галузях. Це все, безумовно — плюси програми.

Але є тут і найбільша небезпека, про яку взагалі не хочуть говорити. Я ще раз повертаюся до принципового питання про державну власність на підприємства та об’єкти енергетики. Це питання стратегічне. Невже в Кабміні думають, що ніхто не розуміє небезпеку їх планів по створенню приватного енергетичного монстра?

Сьогодні комунальна теплоенергетика під контролем держави. Держава може регулювати ціни на тепло, хоча робить це, звичайно, абияк. А що буде завтра, якщо ціни для населення диктуватиме купка олігархів? Люди будуть змушені платити, адже альтернативи у них немає.

Друге. Як тільки виникне потреба у вугіллі для ТЕЦ, я переконаний, у великого і наближеного до влади бізнесу відразу ж виникне ідея приватизації шахт. Причому, вони будуть вихоплювати для приватизації найкращі шахти, які мають відносно сучасне обладнання, зручні для видобутку пласти і дають прибуток. А всі проблемні та нерентабельні шахти залишаться державі і ляжуть важким тягарем на бюджет.

І ще один принциповий момент. У країні щорічно виробляється близько мільйона тонн мазуту, що є відходами виробництва світлих нафтопродуктів. Де це можливо, у виробництві тепла повинен бути застосований мазут.

Далі — сланцевий газ. Це — прекрасне джерело палива для ТЕЦ в західних регіонах, у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. Але такою альтернативою ніхто серйозно не займався, хоча вже півтора десятка років говорять про те, що потрібно чимось замінити російський газ. Сьогодні не відомі навіть запаси сланцевого газу, називаються орієнтовні цифри з величезною розбіжністю від 2 до 30 трлн. кубометрів. А тільки для геологічних досліджень і оцінок запасів буде потрібно від 2 до 5 років. Чому згаяли час? Тому, що ніхто сьогодні не хоче думати перспективно. Влада мислить категоріями «від виборів до виборів», а бізнес налаштований тільки на миттєвий прибуток, і бажано, щоб без інвестицій, на простеньких спекуляціях.

Не можу не торкнутися і екологічного аспекту переходу всіх ТЕЦ на вугілля.
Безсумнівно, це буде серйозним ударом по екології міст. Не можна порівняти викиди в атмосферу від спалювання газу та вугілля, останні завжди будуть важчими і небезпечнішими.

У підсумку, скажу — проблеми є, і вони серйозні. Але вирішувати їх потрібно правильно, щоб не загнати країну в ще більш глухий енергетичний кут.

Сама постановка питання в такій площині, мовляв, «Росія не йде назустріч, ми образилися і переходимо на вугілля» — це не державне мислення.

Позиція Компартії позитивна в тому плані, що влада вперше за 20 років взагалі задумалася про те, якою повинна бути енергетична політика України — збалансованою, багатовекторною і незалежною від примх світової економіки. Але ми вкрай негативно оцінюємо виниклі загрози того, що на енергетичних проблемах країни знову можуть набити гаманці олігархи. Нинішня Україна — держава капіталу, нинішня влада — влада для великого бізнесу. Інтереси народи у всіх у них навіть не на другому, а на двадцять п’ятому місці.

Щоб вирішити проблеми енергонезалежності, потрібна політична воля і політичні рішення в інтересах народу. Компартія одноразово пропонувала такі рішення. Нам потрібно зробити головне — повернути країну і її природні багатства народу, віддати в руки народу владу, всі інші питання — вторинні. Всі вони вирішувані, їх тільки треба захотіти вирішити.


Додати коментар