Дайджест

Десять книжок-новинок до Book Forum, написаних журналістами

Український журналістський фонд

Що нового й цікавого вийшло з-під пера (насправді клавіатури) колег до львівського книжкового фестивалю, який цьогоріч проводиться вже 25-й раз, — у нашому огляді.

Як давати раду з інноваціями та помилками

Американському журналісту Томасу Фрідману вдалося тричі отримати Пулітцерівську премію. Як міжнародний кореспондент The New York Times він тривалий час спеціалізувався на Близькому Сході. Саме за висвітлення ізраїльсько-ліванської війни 1982 року він отримав першого Пулітцера, другого — за опис Першої палестинської інтифади (1988), а третього — за «висвітлення глобальних наслідків тероризму» (2002). Нині пану Фрідману 65 років і він досі регулярно пише колонки в NYT. У своїй книжці «Дякую за запізнення. Керівництво для оптимістів сучасності» («Клуб сімейного дозвілля») журналіст звернувся до незвичної для нього теми — не тероризму й міжнародної політики, а тому, як людям дати собі раду з викликами нинішньої «ери швидкостей». Книжка стала бестселером The New York Times (очікувано!), а також Los Angeles Times і «Книжкою року» за версією Amazon.

На думку автора, три найвеличніші сили, що нині зазнають стрімкого прискорення, — це міжнародний ринок, цифрова глобалізація й природа. Спосіб життя людей стрімко трансформується, зміни торкаються п’яти ключових сфер: роботи, політики, геополітики, етики, громади. «Світ мчить із шаленою швидкістю, але ми навіть не встигаємо усвідомити, куди — до розвитку чи самознищення… Тож саме час трошки… запізнитися. Томас Фрідман пропонує своє бачення на те, як жити людству у “вік прискорення”, як адаптуватися до інновацій та масштабних змін, вміти вчасно сповільнятися та не втрачати вічні цінності, як налагодити максимально ефективну взаємодію всередині цього суспільства», — анонсує книжку видавництво.

Амбітнішу і складнішу тему для для дослідження й роздумів складно уявити — тож те, як із нею впорався трикратних лауреат Пулітцера, щонайменше, інтригує.

Британський журналіст Метью Саєд із The Times   обрав для себе іншу цікаву тему — роль помилки   в житті людства й те, як можна закласти її в основу   майбутнього успіху. У книжці «Мислення за   принципом “чорної скриньки”. Як звести до   мінімум ризик невдач» («КМ-Букс») він досліджує   причини й наслідки помилок у різних сферах: науці,   техніці, юриспруденції і… спорті. Адже автор до   кар’єри в журналістиці став чемпіоном із   настільного тенісу, брав участь у кількох   Олімпійських іграх. А вже згодом здобув численні   нагороди як спортивний журналіст і коментатор.

У цій, уже другій своїй книжці про успіх Саєд на   багатьох життєвих прикладах радить, як можна   змінити своє ставлення до помилок і не картати себе   за них. Бо вірить, що завдяки цьому в наш час   швидких змін кожен може підвищити особисту   ефективність: і підприємець, і політик, і студент, і   батько.

«Наводячи приголомшливу панораму конкретних випадків і прикладів із реального життя, розглядаючи застосування найновітнішого принципу мінімальних поліпшень, творчого потенціалу й наполегливості, Метью Саєд розкриває підспідок успіху й пояснює, чому ми не зможемо розвиватися, якщо не будемо готові навчатися на власних помилках», — обіцяють у «КМ-Букс».

Як колишній спортсмен, автор добре знає ціну поразки. Та чи може він переконати читача в її «плюсах» — не дізнаєшся, поки не прочитаєш.

Занурення в біографії

Американський фотограф та письменник Майкл Катакіс упродовж тридцяти п’яти років досліджував різні культури й географічні локації: від Куби до Китаю, від Марокко до Угорщини та Філіппін…До України ж він завітає, аби презентувати свою книжку «Ернест Гемінґвей. Артефакти з життя» («Видавництво Старого Лева»). Катакіс, посол Британської бібліотеки та автор есеїв про дуже різних людей на його: від ветеранів війни у В’єтнамі до індіанців, у 1999 році пан Катакіс несподівано отримав пропозицію стати розпорядником літературного спадку одного з найвідоміших американських письменників.

Для цієї книжки Майкл Катакіс використав матеріали з найповнішого архіву Гемінґвея — десятки листів, понад чотири сотні фотографій, спогади сучасників, сина й онука.

До постаті цього монументального автора зверталося чимало біографів, його активно наслідували літератори й не раз утілювали в кіно. «Ернеста Гемінґвея оточує чимало міфів. Справжній чоловік і безжальний мачо, алкоголік і котолюб, безстрашний мисливець, спокійний рибалка, геній, який пережив війну і “перетворив” її на літературу, самогубець і життєлюб. За цим образом часом неможливо розгледіти людину. Але коли на Гемінґвея дивитися крізь його власні слова і вчинки в контексті подій всього ХХ століття, історія його життя набуває нової глибини», — зазначає видавництво, яке видає доробок письменника в українському перекладі.

Саме це спробував зробити Майкл Катакіс у цьому ілюстрованому виданні, яке може зацікавити не тільки поціновувачів книжок письменника, а й фотографів та художників.

Журналістка каналу «24» Уляна Скицька, яка чотири роки створювала програму «Наші», тепер написала на її основі книжку «#Наші на карті світу» («Видавництво Старого Лева»). До неї увійшло аж 80 історій про українців за походженням чи місцем народження. Тих, чиї винаходи чи твори змінили світ, кого визнавали авторитетами, ким захоплювалися й кого наслідували. Серед людей, біографії яких досліджувала журналістка, є добре знані Іван Пулюй, Соломія Крушельницька, Енді Воргол, Казимир Малевич, Ігор Сікорський, родини Симиренків і Терещенків… Є у збірці й маловідомі широкому загалу імена. Ось лише кілька: оскароносний мультиплікатор студії «Дісней» Володимир Титла, видатний генетик Теодозій Добжанський, математик, що посприяв винаходу комп’ютера, Михайло Кравчук, хокеїст-воротар Террі Савчук та етнограф, що розшифрував письменство майя, Юрій Кнорозов.

«Коли готувала програми, у голові постійно крутилась думка: чому я раніше про це не знала? Що син бердичівського психіатра Сідіс вступив до Гарварда в 11 років, львів’янин Улям розробляв термоядерну бомбу, киянин Горовиць здобув 25 “Греммі”. Ми повинні знати ці імена. Вони надто цінні, аби комусь віддавати, тож мені хотілось заявити на них наше право», — зізнавалася Уляна Скицька.

Книжка Скицької цікава ще й рідкісними фото: за словами журналістки, для видання у своїх архівах покопирсалися Disney, Ford, Davidoff, IDEO, NBA, Гарвардський та Рокфеллерський університети.

Авторські висловлювання

Вийшла друком дебютна книжка харківського журналіста Павла Стеха «Над прірвою в іржі»(«Темпора»). Торік Павло переміг у конкурсі художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець», винагородою в якому стало видання книжки в цьому жанрі. На конкурс Стех написав про свою подорож електричкою від Харкова до Ковеля. Ця ж ідея і ця ж назва втілилися й у більшій формі — книжці. Тільки тепер журналіст проїхав усією Україною й задокументував історії дуже різних людей, яких зустрів, їхні жарти й біди.

«У тісних просторах електричок і на провінційних вокзалах досить важко бути спостерігачем: жваве й неприкрашене життя притуляється до тебе й не лишає іншого вибору, як взаємодіяти з ним. Електрички виштовхнуті на культурні маргінеси, але, коли ними їздить величезна частка населення, нема кращого способу зрозуміти свою країну, ніж затеставшись поміж “незручних” громадян, ставши маргіналом на маргінесах», — зазначається в анотації.

А сам автор каже, що його книжка «про подорож, але водночас і про тупцювання на місці». На його думку, подорожуючи електричкою, можна справді добре роздивитися свою країну.

Книжку проілюстровано фотографіями харківського митця Гамлета Зінківського.

У новій книжці журналіста й письменника, а ще тата в декреті Артема Чапая «The Ukraine»(«Видавництво 21») також ідеться про те, чим живуть українці. Щоправда, автор узявся не лише зафіксувати теперішній момент, а й розповісти про довший період — останні десять років.

Над текстами, що увійшли до книжки, в якій поєдналися реальні та вигадані історії, Артем Чапай працював близько восьми років.

«Різні території, різні за віком, способом існування персонажі з їхніми історіями, ситуаціями, епізодами, моментами, позитивне, не дуже, негативне, прекрасне і потворне (зокрема і в їхній відносності) — усе це елементи колажу, що передає цілісний образ України — такої, як вона є, у найбільш характерних, разючих проявах», — зазначає видавництво.

Артем Чапай зазначав, що його читачем є людина із почуттям гумору та критичним мисленням, яка не зациклена на штампах і яку не обурює нерідко вживаний іноземцями артикль у назві книжки. Про який, до речі, йдеться в одному з оповідань, цитованому на її звороті — аби всі зрозуміли самоіронію письменника.

До збірки есеїв «Нова Європа» («Видавництво Старого Лева»),упорядкованої Катериною Зарембо, увійшло тексти 11 відомих українських суспільних авторитетів: журналістів, громадських діячів, політиків, істориків, представників духовенства. Це Мирослав Маринович, владика Борис (Ґудзяк), Оксана Пахльовська, Ярослав Грицак, Микола Рябчук, Володимир Єрмоленко, Віталій Портников, Дмитро Кулеба, Світлана Пиркало, Олександр Щерба та Альона Гетьманчук. В есеях вони розмірковують, що криється за популярним гаслом «Україна — це Європа»: лише географія та спільна історія чи також цінності й ментальність? У публікаціях ідеться й про те, чи потрібно Україні членство в ЄС і як воно може змінити нашу країну та регіон.

«Вони діляться нетривіальними думками, які будуть цікаві і скептикам, і оптимістам, а також тим, хто намагається сформувати власну візію розвитку нашої країни», — обіцяють на обкладинці книжки, ініційованої видавництвом спільно з центром «Нова Європа».

Три книжки про три війни

Журналіст, телеведучий каналу ZIK та редактор інтернет-видання «Історична правда» Вахтанг Кіпіані упорядкував новинку «Друга світова. Непридумані історії, (не) наша, жива, інша» (Vivat). До книжки увійшли статті з «Історичної правди», в яких розповідалися реальні сімейні історії. У ній ідеться про українців, які воювали в різних арміях, про життя депортованих громадян і долі вивезених на примусові роботи.

«Війна розділила родини, позбавила ж життів, скалічила долі… Знати і пам’ятати важливо в будь-який час. Навіть через багато десятиліть з’являються нові деталі, спогади і свідчення. Війна (не) наша — не тільки за Батьківщину, а й за інтереси кількох тоталітарних держав. Війна наша — навіть через вісімдесят років. Війна жива — ми пам’ятаємо. Війна інша — різна для всіх, бо кожен бачить і розуміє по-своєму», — читаємо на звороті.

Упорядник книжки давно досліджує події Другої світової. Він працював також над книжками «ОУН і УПА. “Зродились ми великої години…”» та «Війна двох правд. Поляки та українці в кривавому ХХ столітті».

Російський опозиційний журналіст Аркадій Бабченко, який у травні опинився в центрі скандалу після свого фейкового вбивства — спецоперації СБУ, написав книжку «Війна» (BookChef).

Він воював у двох чеченських кампаніях, а згодом працював як воєнкор на фронтах Південної Осетії у 2008-му і України — в 2014-му.

Збірка нарисів «Війна», що вийшла українською мовою, має на меті чесно розповісти про будні російських солдат під час чеченської кампанії.

«Це розповідь про те, як війна калічить долю одних людей і висвітлює кращі риси інших. Так, є там і героїзм, але здебільшого — це нескінченні дні, важкі від налиплої глини, просочені дешевою горілкою, болем, ненавистю й страхом», — йдеться в анотації до книжки.

Збірку склали художні твори, в основу яких лягли здебільшого епізоди, бачені Бабченком на власні очі.

Про свій досвід на фронті російсько-української війни в новій книжці «Карателі» («ДІПА») розповів львівський журналіст Влад Якушев. До війни він займався розслідкуваннями, працював головредом журналу «Кримінальне чтиво. Захід» та дописував до Zaxid.net. Його мобілізували 2015 року — в армії Владислав став керівником прес-служби 14-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід». Під час служби вів блог на сайті zik.ua. А по поверненні вирішив виконати обіцянку побратимам і написати книжку про «нульовку». Її героями стали військові й цивільні, журналісти, волонтери й навіть тварини.

«Карателі — ярлик, що російська пропаганда упродовж років намагається навісити українським солдатам, які захищають свою землю. Це книга про них — “карателів”, звичайних людей, які взяли в руки зброю і пішли захищати свій дім. Опинившись на фронті, вони з вчителів та слюсарів, програмістів та офіціантів перетворюються на воїнів, перед якими пасують елітні війська РФ. У вогні війни вони міцніють, але не втрачають людяності», —зазначає видавництво, яке спеціалізується на випуску книжок учасників АТО.

Влад Якушев розповідав «Детектору медіа», що намагався писати книжку не тільки для побратимів, але і для тих, хто боїться читати про війну. «Таких людей дуже багато. Вони не читають про війну, не дивляться новини про війну, намагаються жити так, ніби війни немає. Навряд чи хтось із них візьме в руки червону “простріляну кулями” книжку, але якщо візьмуть, то, можливо, будуть здивовані. Тому що на війні не тільки біль та страх. На війні є місце для усмішки і далеко не всі військові історії закінчуються калюжами крові», — зазначав він.

У цьому огляді лише десять книжок, тимчасом як цікавих новинок до Book Forum Lviv вийшло друком принаймні у стільки ж разів більше. Знайдіть свої — на стендах видавництв у Львові, у книгарнях свого міста чи в інтернеті. Осінь обіцяє бути книжковою, чи не так?

Катерина Толокольнікова, MediaSapiens